Історія міста      

     Дружківка (анг. Druzhkivka, рос. Дружковка) — місто обласного значення на півночі Донецької області України. Розташоване на злитті двох річок — Казенний Торець і Кривий Торець, що в басейні Сіверського Донця. За  однією  з версій, на злитті цих річок могла стояти козацька вишка, що дала початок заселенню цих земель. Перша згадка про Дружківку датується 1781 роком ("Відомості про землі Катеринославського намісництва").  За однією з легенд засновником міста був козак Дружко, який заснував на території Олексієво-Дружківки козацький пост приблизно у першій половині сімнадцятого століття. 12 вересня 2008 року напередодні Дня міста був відкритий пам'ятник козакові біля міської ради. Ескізний проект пам'ятника зробив дружківський художник Віктор Федоренко, а втілив у життя задум художника скульптор Юрій Тотуз.

     Місто виросло з робочого селища при станції Дружківка Курсько-Харківсько-Азовської залізниці. У 1893 році Донецьке товариство залізного та сталеливарного виробництва, засноване французами, починає будувати Торецький металургійний завод, пізніше перетворений у Дружківський машинобудівний завод. До початку XX століття тут діяли заводи: чавуноплавильний і сталеливарний (головний вид продукції — рейки), збудовані французами, механічний (обладнання для залізниць: вагони, ресори, пружини), збудований бельгійцями, а також цукровий завод (збудований у 1873 році). У селищі в цей час проживало близько 6 тис. осіб.

                                             

     У 1913 році кількість населення досягла 13,5 тис. осіб. Мешканців обслуговували дві лікарні, чотири початкових школи. У селищі було дві церкви, костьол. У 1929 році збудовані метизний завод, електростанція, нові цехи на Торецькому заводі. Великим підприємством вугільного машинобудування став після реконструкції Торецький завод (до 1941 році тут працювало понад 5 тис. чол.).

                                             

      Страшною трагедією для українського народу став Голодомор 1932-1933 років. Небачена в історії трагедія не оминула і Дружківку. В період Голодомору особливо страждали діти. Залишившись без батьків, пішли з голодних будинків у пошуках їжі, кинуті на станціях зневіреними батьками, вони сотнями бродили  Дружківкою і сусідньою Костянтинівкою. Влада прийняла рішення відкрити в Дружківці дитячий будинок (приймач) і в нього звозили дітей з усієї околиці. Відкрили його 2 квітня 1933 р. у непристосованому приміщенні клубу Торецького селища. Незабаром у ньому опинилися близько 400 дітей від 1 до 15 років. Серед них багато хворих. Харчування  погане, лікування теж. Точного обліку померлих ніхто не вів. Через кілька місяців цей дитбудинок закрили. Частина дітей-школярів звідти потрапила до Николайпольського дитячого будинку.  В 2008 році силами місцевої влади був встановлений пам'ятний знак жертвам голодомору, політичних репресій та розстріляним у роки окупації Дружківки.

     У 1938 році Дружківка отримала статус міста обласного підпорядкування. До 1939 року в ній проживало 32 тис. осіб, житловий фонд порівняно з 1913 роком збільшився в три рази. Працювали лікарня і 4 фельдшерських пункти, 8 загальноосвітніх шкіл, робітфак, вечірнє відділення машинобудівного технікуму, кінотеатр, два клуби, стадіон.

     На початку Великої Вітчизняної війни машинобудівний завод був евакуйований на Урал, а метизний завод - на Кузбас. 22 жовтня 1941 року фашисти захопили Дружківку. За два роки окупації нацистами було по-звірячому закатовано 1130 і відправлено до Німеччини 1214 осіб. Звільнена Дружківка 6 вересня 1943 року частинами 279-ї стрілецької дивізії та 1-ї гвардійської механізованої бригади 1-го гвардійського механізованого корпусу. Щороку в ці дні відзначається День міста.

                                                         

     Після Великої Вітчизняної війни побудовані комбінат будматеріалів (1954 рік), завод газової апаратури (1958 рік), фарфоровий завод (1971 рік), рудоуправління (1961 рік) . У зв'язку з реорганізацією з рудоуправління в 1971 році відокремилося самостійне підприємство з видобутку вогнетривких глин Веселовський рудник. Споруджений автодорожній міст через річку Кривий Торець.

      На перший погляд Дружківка -  місто невелике, а насправді його площа становить 4653 га. Населення міста - близько 70 тисяч мешканців. Якщо всі дружківчани візьмуться за руки, стануть у ланцюг, то він простягнеться на 200 кілометрів. Вулиць Дружківка має 280. Аби щодня побувати на одній вулиці знадобиться майже рік. Кожен район міста - Яковлівка, Гаврилівка, Донський, Сурово, Молоково, Торецький та інші - має своє неповторне обличчя. І ця неповторність вилилася в прапор і герб міста. Золоте тло щита означає багатство ланів, силу, вірність та наполегливість у досягненні поставлених цілей. Вилоподібна фігура блакитного хреста  символізує злиття двох річок в околицях міста. Два козацькі списа та овальний щит – данина славному історичному минулому  міста – вказує на те, що в давні часи в цих місцях стояв козацький пост. Червоний колір овального щита уособлює собою символ любові, мужності, сміливості. Зображення лелек говорить про те, що мешканцям міста ці птахи приносять щастя та надію на краще майбутнє. Гілки шипшини, які прикрашають  герб, указують на те, що у самому місті та в його околицях росте в великій кількості ця рослина.

    Не оминули наше місто всім відомі особистості. В лютому 1922 року Микола Хвильовий приїхав у Дружківку. Того ж року виходить поема «Зелена туга», в якій поет згадує Дружківку.

І ще приснився сон:

В Дружківку (там завжди)

Ходив я на Дінець

В перепилиний день.

             1923 року вийшла збірка «Сині етюди», в яку ввійшло оповідання «Юрко». Микола Григорович показав у ньому заводську молодь невеличкого робітничого селища на Донеччині. 5 липня 1941 року Олеся Гончара разом з іншими пораненими на фронті санітарним поїздом привезли в нашу Дружківку і він лікував свої рани в дружківському армійському госпіталі, що був розташований у школі № 2, яка знаходилася у робітничому селищі Яковлівка. 1896 року відвідав наше місто автор «Гранатового браслета» Олександр Купрін.

       Найбільший скарб міста – це його мешканці. Дружківка славиться видатними особистостями. У Дружківці 12 лютого 1937 року народився академік Леонід Іванович Понамарьов - спеціаліст у галузі фізики. 1921 року Дружківка подарувала світу доктора технічних наук Могилата Олександра Никоновича, а також академіка, спеціаліста з кібернетики й інформатики Самойленка Станислава Івановича. Родом із нашого міста - Віктор Іванович Сахненко - відомий художник, а також живописець Вайнштейн Мойсей Ісакович (1940 р.) 25 лютого 1929 року у Дружківці народився Скобліков Олександр Павлович, Народний художник України. Є серед дружківчан і співаки - Народний артист України Сілантьєв Костянтин Васильович 1931 року народження. Фіалко Олег Борисович - український кінорежисер, Народний артист України. Прославив наше місто і Олекса Тихий, захисник прав народу. Славетна земля Дружківки й спортсменами - Ніна Плєтнєва – Откаленко - рекордсменка світу з легкоїатлетики.

                                                           

      Має Дружківка і  11 Героїв Радянського Союзу та  почесних громадян, серед яких– Генеральний прокурор України Медведько А. В.; заслужений артист України Нєвєдров В. Н.; Герой Радянського Союзу, полковник 1-го гвардійського двічі орденоносного Віденського механізованого корпусу Дитина П. І; повний кавалер ордена Слави Лісневський В. П.; Герой Соціалістичної праці Каліберда В. Ф.; Президент ВАТ «ГРЕТА», кавалер орденів «За заслуги» Анненков В. З., член – кореспондент академії будівництва і архітектури, меценат Мелікбегян А. Н.

     Окрасою міста є Свято-Миколаївська  церква, побудована в 1898-1900 рр. у стилі візантійської та давньоукраїнської архітектури, яка є  пам'ятником культури національного значення. За 100 років її двічі закривали і використовували не за призначеням. Під час відступу німців у 1943 р. була частково зруйнована. На теперешній час в церкві відбуваються служби. Загалом  на території  сучасної Дружківки близько 29 релігійних громад.

                                                                

     Не можна оминути увагою парк «Святогір». Це зелена зона з великою кількістю скульптур з піщанику, які зроблені дружківськими майстрами і присвячені історичним особам України та Русі. Парк виник із ініціативи благодійного фонду «Святогір.

                            

      Багато незабутніх міст є у Дружківці. «Лелеки» — металеві птахи декілька метрів заввишки (зроблені на машзаводі) є майже обов'язковим місцем для відвідання, фотографування та відеозйомок всіма весіллями з Дружківки та Краматорську. Також поруч знаходиться джерельце, випити з котрого вважається обов'язковим для всіх молодят.

      Природні умови нашого краю дійсно унікальні. На північно-східній околиці Дружківки знаходиться геологічний пам’ятник природи, який одночасно є заповідником. Він має назву «Дружківські скам’янілі дерева», де знаходяться залишки  скам’янілих араукарій, яким понад 200 млн. років. Вони зустрічаються  тільки у двох місцях на планеті – у Дружківці та в Америці. Заповідник заснований у 1972 – 1975 рр.

    Дружківка переживала злети та падіння, але завжди залишалася у своїй неповторній красі. Сподіваємося, що знайомство з містом на сторінках офіційного веб-сайту залишить у вас приємні враження і переконає завітати до нашого краю, пересвідчитися в його самобутності та гостинності.

     

System.String[]